ДУДНІК ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ (23.04.1975 - 27.09. 2023 р.р.)

Дата та місце народження: 23 квітня 1975 р. у місті Радивилів

Дата та місце загибелі: помер

Звання: матрос

Сімейний стан: одружений

Місце поховання: на кладовищі в с. Сестрятин

ГЕРОЮ-ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ ВІДДАЛИ ОСТАННЮ ШАНУ

У вересні 2023-го громада провела на вічний спочинок земляка-військовслужбовця з с. Сестрятин Дудніка Олександра Васильовича

(23.04.1975 - 27.09. 2023 р.р.)

У Збройних Силах він перебував від початку повномасштабного російського вторгнення, був призваний на захист Батьківщини по мобілізації 1 березня 2022 року Другим відділом Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Проходив службу на посаді майстра-акумуляторника ремонтного відділення артилерійського озброєння ремонтного взводу озброєння, ремонтної роти військової частини А - 4789.

Олександр Васильович Дуднік - Герой, чиє ім’я громада назавжди з шаною та вдячністю передаватиме новим поколінням.

Жалобний кортеж з тілом воїна прибув у рідне село військовослужбовця, де вулицями люди схилялись на коліна, останній шлях воїна додому встеляли квітами.

Чин похорону проходив  у с. Сестрятин, віддати шану Захиснику –оборонцю України зійшлися всі рідні й близькі, друзі, односельці, представники влади територіальної громади, військовослужбовці Радивилівської територіальної роти охорони.

Заупокійне Богослужіння проходило в Свято-Миколаївському храмі с.Сестрятин.

З військовими почестями Олександра Дудніка поховали на сільському кладовищі у Сестрятині. Рідним Героя було передано національний прапор України, яким була вкрита його труна упродовж всього чину похорону, відповідно до встановленого державою церемоніалу поховання військових.

Вічна пам'ять та слава Герою-Захиснику України!

Світлий спомин про Олександра Васильовича Дудніка назавжди в наших серцях!

***

Дудніка Олександра  в селі Сестрятин на Радивилівщині знали як майстра із золотими руками. Мав синочка, і коли почалася війна, одразу подався у військкомат, бо хто, як не він,  мав захищати спокій своєї родини.

Дуднік Олександр Васильович народився 23.04.1975 р. у місті Радивилів. Закінчив  Радивилівську  школу №2, навчався у професійному ліцеї спеціальності токаря. Працював. Він був хорошою, відповідальною людиною, талановитим майстром. Проте війна змінила все. 

Маємо знати й пам’ятати тих, хто ще зовсім недавно жили, навчалися, працювали  поряд з нами.

***

Зі спогадів вчительки та класного керівника Алли Василівни Фаєвської: «Дуднік Олександр Васильович народився 23 квітня 1975 року. У 1982 році маленького Сашка і його сестричку Світлану батьки передали в дбайливі вчительські руки. Нова школа зустріла їх , взяла у свою родину , навчала добру , виховувала для добра , згодом провела у широкий світ. З родиною Дудніків познайомилася у 1985 році після призначення класним керівником п'ятого класу , де навчалися двійнята. Яким він був? Звичайним , таким як усі. Єдиним сином у своїх батьків. У школі - звичайним учнем. Спогади про Сашка лише світлі. Простий , щирий. Запам'ятався скромним хлопчиною середнього зросту. Сором'язливий , і цю сором'язливість , здається , намагався сховати за ледь помітною посмішкою .

Він завжди усміхався.

Ще у шкільні роки хотів всього навчитися по-господарству і був у цьому дуже настирливим: поламаний стілець вмить був доведений до ладу , потрібні планки до таблиці тут же були знайдені і прибиті , ніжка у столі хиталась - Саша знав, як дати раду. Саша був готовий прийти на допомогу будь-якої миті. І, напевно , ця його риса з віком розвинулася в ньому найбільше. Коли у нього , як майже у кожного з його однокласників були якісь незначні прогалини у знаннях (багато братові допомагала сестричка )і до школи приходив хтось із батьків , він ніколи не виправдовувався , не нарікав, не обіцяв. Просто дивився своїми ясними очима і ніби дивувався: " Що ви від мене хочете? У мене все в порядку".

Так воно і вийшло.

Став відважним, сміливим, справжнім захисником усіх нас.

Сашу зустріла всього-на-всього один раз після школи. Розговорилися. Найперше , що вразило , - позитив. "У мене все добре : діти , дім , дружина, робота. Все буде добре!". Те, що найбільше запам'яталося з його слів: "Все буде добре".

Він не хотів у житті надто багато , хотів тільки жити. Але не сталося...

На запитання : " Якщо не я, то хто?"він відповів "Я".

Відповів саме так , бо любив свою країну .Любив просто. Просто , без присяг , з першого дня війни пішов рідну землю боронити.

Кажуть , що у кожної епохи- свої герої . Мій учень , Дуднік Олександр , став Героєм нашого часу.

Вічна і світла тобі пам'ять, наш Герою!»