Шемуровський Владислав Віталійович (23.08.1993 – 31.08.2016 р.р.)

Дата та місце народження: 23 серпня 1993  року у м.Радивилові.

Дата та місце загибелі: 31  серпня  2016 року в Донецькій області

Звання: боєць 8-го окремого батальйону «Аратта» Української добровольчої армії.

Обставини загибелі: під час виконання бойового завдання поблизу села Широкине

Сімейний стан: неодружений

Місце поховання: міське кладовище м. Радивилова

31 серпня 2016 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання поблизу села Широкине (Волноваський район Донецької області) радивилівчанин Владислав Віталійович Шемуровський. 

2 вересня 2016 року похований у Радивилові на міському кладовищі.

Цей день в Радивилівському районі був оголошений Днем жалоби.

На похорони патріота приїхали бойові побратими, прийшли керівники Радивилівського району і Радивилівської міської об’єднаної територіальної громади, депутати, партійні і громадські активісти, друзі, всі ті, в серцях котрих гострим болем озвалася звістка про загибель Владислава.

Похоронна процесія пройшла під державними прапорами України і червоно-чорним прапором. Поховали на міському кладовищі Радивилова.

Люди вздовж вулиці, де проходила похоронна процесія, ставали навколішки і не стримували сліз та ридань.

Указом Президента України № 97/2021 від 12 березня 2021 року, "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Народився Владислав 1993 року в місті Радивилів (Рівненська область). Навчався в Радивилівській середній школі № 2; в 2011-му  року закінчив Радивилівське професійно-технічне училище.

Активний учасник Революції Гідності. Був задіяний в громадянській блокаді Криму у складі «Правого сектора». В часі війни — боєць 8-го окремого батальйону «Аратта» Української добровольчої армії. На собі виносив поранених під час обстрілів.

“Він був вільний як вітер”

Він пішов на війну добровольцем. Його називали «Маестро». Був відчайдушним, і часом здавалося, що не мав страху. Побратими згадують, як він виносив поранених під час обстрілів. Владиславові Шемуровському було 23 роки. Він загинув 31 серпня під час виконання бойового завдання поблизу села Широкине Донецької області. Його поховали в рідному Радивилові, що на Рівненщині. В останню путь бійця проводили, ставши навколішки.

«Він був спритним хлопчаком. А ще не любив стояти осторонь і хотів заявити про себе», — розповідає Лариса Надорожна, головний спеціаліст Радивилівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Вона знала Влада з дитинства. Жінка пригадує, як одного разу під час таборування, коли треба було розпалити багаття, Влад знайшов і приніс частину сухого дерева, ще й сам порубав його, тож дров більше шукати не потрібно було.

«Влад був вільним як вітер. А ще запальним і безстрашним. Це вже бойові побратими розказували, як під час обстрілів все говорили Владові, щоб не висовувався. Бувало, всі ще чекають, доки вогонь припиниться, а він вже тягне пораненого…» — згадує пані Лариса.

Влад був активним учасником Майдану. А ще брав участь у блокаді Криму. «Це там його почали називати «Маестро». Річ у тім, що Влад вмів куховарити. Там, у Криму, його попросили це зробити. Він зготував їсти вперше, вдруге… Тим, хто там був, їжа сподобалася. Тому його й прозвали «Маестро». Таким було його псевдо й на війні, — розповідає Олександр, друг Владислава. — Ми з дитинства були як брати. Траплялося, що сварилися. Але такого, щоб ображалися один на одного, не було.  Коли він сказав, що збирається в АТО, його відмовляли. Говорили, що всяке може трапитися, що це небезпечно. Але Влад казав: «Ось я не піду, і той не піде, й інший. Так не можна». А ще переконував, що все складеться добре…  Він був позитивний, веселий. Дуже любив солодке. Розповідав: вже коли був у АТО, чекав, коли волонтери привезуть якісь ласощі… Взагалі Влад жив ніби одним днем. А ще шукав себе. Кажуть, що війна змінює. То, мабуть, так воно і є. Влад став іншим… Напевно, дорослішим…».

Зі спогадів класного керівника Кіщун Галини Миколаївни:

«Шемуровський Владислав, наш випускник 2008 року. Під час навчання в школі проявив себе як всесторонньо обізнаний , допитливий учень. Доручені завдання виконував сумлінно , із знанням справи. Приймав активну участь у житті класного колективу. З самого дитинства , Влад , ставив перед собою мету і досягав успіху. Ця риса характеру залишилася і в дорослому віці. Владислав був дуже щирим , товариським , добрим і в той же час безстрашним юнаком. Він дуже хотів, щоб ним , і його досягненнями гордилися рідні та школа. Слава Герою!»

***

Кожна епоха виховує своїх героїв.

Житель нашого міста, учень НВК «школа № 2 – ліцей» Шемуровський Владислав у свої неповних 23 роки став героєм нашого часу, пожертвувавши за спокій на рідній землі найдорожчим, що лише дано людині Всевишнім. Власним життям.

…2014 рік. Зима. Така, як і сьогодні за вікном: сніжна, вітряна, морозна. Владислав тоді – активний учасник Революції Гідності на Майдані. А коли осмислене прагнення українців вирватися з-під кремлівського гніту обертається анексією Криму, гібридною війною та вторгненням російських військ на прикордонні з Росією, східні області, Владислав попрямував добровольцем у найгарячіші точки Луганщини та Донеччини. «Друг Маестро» – так назвуть його бойові побратими. «Юнак з широкою душею та гарячим серцем – вчителі й однокласники міської другої школи, де він навчався».

Тогорічний першовересень у НВК «школа № 2 – ліцей» надовго залишить відбиток смутку в пам’яті його педагогів та вихованців: в останній серпневий день куля снайпера обірвала життя молодого патріота-добровольця з Радивилова – Владислава Шемуровського.

Він загинув при виконанні бойового завдання поблизу села Широкине Донецької області.

… Другого вересня усім містом ставши навколішки, і діти, й молодь, і люди похилого віку провели свого відважного земляка у вічний спочинок.

«…Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна».

30 листопада 2016 р. учні й вчителі навчально-виховного комплексу, а також голова Радивилівської міської об’єднаної територіальної громади М. Карапетян, народний депутат Верховної Ради України від Дубенського виборчого округу О. Дехтярчук,  помічник народного депутата України Р. Коваль, а також рідні та близькі загиблого, його бойові побратими, зібрались з нагоди відкриття меморіальної дошки Владиславу Віталійовичу Шемуровському, встановленої на фасаді школи.

Слово для виступу було надано народному депутату О. Дехтярчуку:

–   Щоразу,  йдучи до школи,  діти будуть бачити мужнє обличчя свого земляка, вчорашнього товариша, майже однолітка, і, може, хтось із них подумки поставить  собі запитання, чи гідним сином для своєї країни він підростає? Торкнулась учнівських сердець своїм проникливим виступом мама загиблого героя Оксана Леонідівна:

– Любіть своїх батьків, діти. А ви, батьки, своїх дітей. Якби біблійна істина «Полюби ближнього свого, як самого себе» більше осмислювалась людьми, мабуть, воєн на землі було би менше.

Спогадами про останню зустріч із Владиславом поділився й помічник народного депутата Р. Коваль:

– Цей безстрашний юнак служив у батальйоні Української добровольчої армії, кілька сотень хлопців – бойових побратимів Владислава – нині утримують обстрілювану російськими найманцями Мар’їнку, Широкіне, Авдіївку. Багатьом, як зізнаються, дуже не вистачає позитивного та відважного «Друга Маестро»…

Учні школи тримали в руках запалені лампадки, читали жалобні вірші. До усміхненого образу «Друга Маестро», (бойовий псевдонім Владислава Шемуровського – авт.), викарбуваному на гранітній плиті, поклали живі квіти.
Вічна пам’ять полеглим за Україну Героям!