Ще на одного сина осиротіла Україна…
Міськими вулицями багатолюдною рікою радивилівці сьогодні провели на вічний спочинок загиблого на війні 19-річного Назарія Войтовича
(18.10.2003 – 02.11.2022 р.р.)
Наш земляк залишив свій останній подих на Луганщині.
Високе почуття патріотизму, любові до рідної землі кликало юнака захищати рідну країну, кожного з нас. Так можуть чинити тільки сильні духом люди.
У своїх 19 він зробив набагато більше, ніж міг: радивилівчанин Назар Войтович мужньо творив історію нашої країни, боронив її суверенні кордони та до останнього залишався вірним військовій присязі та своєму народу.
Рідне місто назавжди запам’ятає Назара Войтовича як юнака з непересічним талантом, упевненим та цілеспрямованим, який завжди досягав своєї мети. Він любив життя, мав відкрите, добре серце та мріяв стати актором, навчався у Київському університеті ім.Драгоманова.
На жаль, через російське вторгнення його планам не судилось здійснитися: з поля бою в Радивилів, де зростав і навчався, загиблий Захисник України повернувся Героєм.
Всім містом радивилівці оплакували обламаний війною цвіт - обірване молоде життя. Багатолюдною похоронною колоною траурна процесія пройшла від рідної домівки Героя до ліцею№1 – де він здобував загальну середню освіту, тоді центральними вулицями – до міського Будинку школяра: з цим закладом Назара Войтовича пов’язувала багаторічна літературно-мистецька діяльність.
Увесь жалобний маршрут люди встеляли квітами, - з почестями та вдячністю в серці мужньому бійцеві, який за волю і краще майбутнє України віддав найцінніше, що мав – своє життя.
Однокласники, друзі, рідні, близькі, знайомі, представники влади територіальної громади, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, працівники поліції, трудові колективи місцевих установ та організацій – всі долучились до жалобного коридору пам’яті, стоячи на колінах, не стримуючи сліз від непоправної втрати.
Провести в останній шлях загиблого стрільця з фронту прибули і його бойові побратими.
Чин похорону та прощання з Назарієм Войтовичем відбувалось у храмі Преображення Господнього Української Греко-Католицької церкви. У прощальній промові настоятель храму вкотре нагадав присутнім, якою дорогою ціною нам дається мирне життя.
Вдячним словом за сина, якого виростили Героєм, до згорьованих рідних звернулась вчителька Назарія Войтовича. Він любив твори Шевченка, розумів їх суть та глибину настільки, як мало хто розуміє. Біля труни з тілом бійця востаннє було процитовано рядки Великого Кобзаря – пророчі, істинні, за які сьогодні гинуть кращі з кращих синів України:
« І на оновленій землі врага не буде, супостата. А буде син, і буде мати. І будуть люде на землі.».
Похорон відбувся із належними Герою військовими почестями. Труну опустили в землю під виконання Державного Гімну України. Салютна група дала останній залп зі стрілецької зброї у височінь осіннього неба.
ГЕРОЮ! НАЗАВЖДИ ТИ У НАШИХ ВДЯЧНИХ СЕРЦЯХ!
