Мерехтить свіча пам’яті людської
Українці пережили три штучно створені голодомори. Найжорстокіший – у 1932-33 роках. Скільки селян прийняли мученицьку смерть у ті голодні місяці, достеменно невідомо й тепер. Підрахунки щодо числа жертв тих трагічних подій варіюються від чотирьох й аж до семи мільйонів...
1932 рік… Тридцять… чорний рік… З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.
Події ці примушують стискатися серця навіть через вісімдесят п’ять років потому. Але не маємо права їх забувати, щоб подібне жахіття ніколи більше не повторилося на нашій землі – одній із найбільш родючих та хлібних у світі.
До роковин Голодомору у Радивилівській об’єднаній громаді, вже традиційно, відбулися жалобні заходи: у суботу, 24 листопада, було організовано громадську ходу до пам’ятного знака жертв голодоморів та політичних репресій. До спільної молитви у день скорботи долучилися усі небайдужі радивилівці, як і представники влади, зокрема – заступники голови Радивилівської міської ради В.М.Ісюк, О.В.Пастух, секретар ради І.С.Герасимчук, керуючий справами міськвиконкому С.В.Гуща.
Відбулося покладання квітів та лампадок. На знак пошани світлої пам’яті мільйонів українських селян, які стали жертвами сталінського геноциду у 1932-1933 роках, учасники скорботного зібрання долучилися до загальноукраїнської хвилини мовчання. Своїми роздумами про навмисне створений голод, який призвів до небачених людських втрат, поділилась міська поетеса, вчителька української мови та літератури Радивилівського НВК «школа№2-ліцей» Г.О.Варнава. Церковну відправу за усіма жертвами голодоморів та політичних репресій провів настоятель міського храму Різдва Пресвятої Богородиці о. Тарас (Сухожак). У післямолитвенній проповіді священнослужитель наголосив, що сьогодні вже ні в кого немає сумніву, що голодомори, а особливо Голодомор 1932-1933 років — це штучно створена трагедія, геноцид українського народу. Артисти міського Будинку культури у своїх журливих виступах донесли до сердець кожного присутнього біль та страждання людей, чиїм мріям про щасливе майбутнє не судилося здійснитися через цілеспрямовану політику комуністичного режиму, спрямовану на придушення національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
За історичними джерелами, у пікові місяці Голодомору в Україні вмирало 17 людей щохвилини, тисяча – щогодини, майже 25 тисяч щодня. Зникали з життя цілі села й хутори.
Вшановуючи світлу пам'ять співвітчизників, безневинно закатованих голодом-геноцидом, радивилівці щороку приєднуються до загальнонаціональної акції «Запали свічу пам’яті». Мерехтливі вогники у вікнах, яскраві, наче світлі душі, тих, хто крізь останній свій земний подих просили хліба, вони – як свідчення того, що ми більш вдумливо починаємо переосмислювати нашу історію. Особливо трагічні її сторінки.
