Вклонились величі Кобзаря
Україна це особистості, які формують її обличчя та історію. Серед таких і Тарас Григорович Шевченко. Більш як два десятиліття перебував у кріпацтві, десять - на засланнях, під особливо жорстким жандармським наглядом. Проте, все, що зробив Великий Кобзар, назавжди залишає його серед живих. Утверджує, як геніального нашого сучасника.
Вічна Шевченківська весна знову завітала на нашу землю. А разом із нею знову нагадує про себе живе Тарасове слово: увесь тиждень у об’єднаній громаді проходили різнопланові заходи, приурочені 204-ій річниці від Дня народження генія українського народу, який був сином кріпака, а став духовним батьком нації, відомим на увесь світ поетичним символом України. Першими відкрили цьогорічну Шевченкіану учні загальноосвітніх закладів об’єднаної громади: зокрема, кращі представники шкільних колективів взяли участь у відкритому конкурсі читців-декламаторів «Живи, Кобзарю, в пам’яті людській», який проходив у Радивилівській дитячій школі мистецтв. Уже з понеділка усі ті, на чиїй сторожі великий Тарас Шевченко поставив Слово, об’єдналися у тематичному флеш-мобі: учні, від найстарших до наймолодших, декламували безсмертні твори з великої спадщини Кобзаря, разом із педагогами облаштовували тематичні виставки та долучались до літературно-мистецьких акцій. У Радивилівському історичному музеї відбулись віртуальні мандри життєвими шляхами великого поета, художника й мислителя, з якої ще більш очевидним став феномен Шевченка: навіть по сплину більш як двох століть він не віддаляється, а наближається до нас, і сам приходить у наш день. Тематичну екскурсію «Борітеся – поборете» провели працівники музею. Уже на вихідних творчу естафету перехопила міська бібліотека: тут теж відбулися Шевченківські читання. У недільну днину в книгозбірні зібралися поціновувачі творчості Кобзаря, люди різного віку декламували напам’ять улюблені рядки українського пророка, чиї послання у віршах – наш правдивий дороговказ та оберіг на складних перехрестях українського сьогодення.
У п’ятницю, 9 березня, об’єднана молитвою, виконуючи заповітні Тарасові слова «…не забудьте пом’янути», велика радивилівська сім’я знову згуртувалась біля Кобзаревого погруддя, що в міському парку. У пам’ятних заходах взяли участь перший заступник міського голови В.М.Ісюк, секретар міської ради І.С.Герасимчук, голови районної ради та адміністрації В.М.Кондик, О.В.Ващук. Поминальну панахиду провели священики церков УПЦ КП Радивилівського району на чолі з благочинним отцем Ігорем (Данилюком). У своєму зверненні до пастви він зауважив: «Кожен нарід має своїх мислителів та пророків, та й наш не обділений Богом. Поминаючи сьогодні великого сина українського народу Тараса Шевченка, ми рівняємося на нього, як на приклад. Він був кріпаком, але ще з маленьких літ прагнув більшого. Його багатостраждальна доля - це наче доля нашої України.»
Вшанування пам’яті Т.Г.Шевченка продовжилося у міському будинку культури: тут відбувся літературно-мистецький захід «Нам треба твого голосу, Тарасе!» Лірико-патріотичний настрій ліг в основу творчого полотна, що його майстерно зіткали із своїх виступів народний аматорський хор Будинку культури (керівник Я.Жолнович), дитячий ансамбль під керівництвом М.Петровської. Разом із кращими художніми колективами на одній сцені виступили і учні шкіл громади, які стали переможцями конкурсу читців-декламаторів «Живи, Кобзарю, в пам’яті людській», а також вихованці Радивилівської школи мистецтв. Виступам артистів передувала трансляція біографічної короткометражки про життя і творчість видатного українського поета, митця, мислителя.
…Нині у всьому світі під знаком Шевченка впізнають Україну і українців. Його величним іменем по всіх містах, селах і пересілках названо парки, площі, сквери, вулиці, театри. Тарасу Шевченку, до речі, встановлено найбільшу кількість пам’ятників у світі.
«Слухаймо його слово, живімо за його пророцтвом», - під фінальні оплески багатолюдної зали закликали усіх і кожного ведучі літературно-мистецького заходу К.Гуменюк та І.Петровський. Адже без осмислення глибини Шевченкової думки, який без остраху закликав закріпачений люд «рвати кайдани» неможливо виховати в собі національну свідомість, стати патріотом. Ми повинні розуміти Кобзаря якраз настільки, наскільки розуміємо себе, свій час, і Україну.
Наталка Янчин
