Костюк Владислав Володимирович (17.04.2003 -19.04.2022р.р.)
Дата та місце народження: 17 квітня 2003 року, село Немирівка
Радивилівського району Рівненської області .
Дата та місце загибелі: 19 квітня 2022 року, населений пункт
Новополтавка Баштанського району Миколаївської області.
Звання: солдат.
Обставини загибелі: загинув в результаті обстрілу колони градами,
так як був водієм-механіком машини “ Мотилига ” .
Сімейний стан: неодружений, залишились батьки та молодша
сестра.
Місце поховання: село Лев’ятин Радивилівської громади.
Нагороди: медаль «За військову службу Україні» (посмертно), Хрестом Героя «Навіки в строю» (посмертно)
Костюк Владислав Володимирович народився 17 квітня 2003 року
в селі Немирівка. Згодом разом з сім’єю переїхав у Радивилів і
проживав з батьками та сестрою у провулку Привокзальний, 2.
У 2007 році пішов у дитячий садок, потім навчався у
Радивилівському ліцеї № 1. Перша вчителька Ольга Андріївна
Атрасевич згадує Владислава як старанного, дисциплінованого учня,
який дуже любив уроки природознавства. Природа вабила
учня з дитинства.
«Хлопець був доброзичливим, скромним, товаришував з
однокласниками, брав активну участь у житті класу. У старших
класах Влад любив займатися випічкою, тому охоче виручав
однокласників під час різних конкурсів. Його майстерно
прикрашені торти ми пам’ятаємо й досі. Мабуть, і професію у
ліцеї вибрав завдяки своїм уподобанням - “ кухар-кондитер”.
Бачив у майбутньому себе в цій професії. Охоче займався спортом.
Завжди допомагав батькам по господарству. Дуже любив
прогулянки до лісу по ягоди та гриби. Знав свої місця і ніколи не
повертався додому з пустим кошиком.»
Здобувши неповну середню освіту, після 9-того класу продовжив навчання у
Радивилівському професійному ліцеї . Закінчивши навчання у
ліцеї, у 2021 році підписав контракт на проходження строкової
служби у військовій частині А 10-08 міста Володимира Волинської
області. 29 липня 2021 року Владислав Костюк пішов на службу по контракту, а з початком вторгення ворога був зарахований у 14-ту ОМБР імені
князя Романа.
Один місяць проходив службу у 9-тій роті в районі Ковеля,
пізніше в районі міста Сарни, охороняючи український кордон
зі сторони Білорусі. Завжди був позитивно налаштованим юнаком,
не боявся труднощів, долав будь-які перешкоди. Ніколи не
скаржився і заспокоював батьків, що у нього все гаразд. Із Сарн
роту перекинули на Миколаївщину, де вони знаходились 2 тижні
і були відправлені в місто Маріуполь, підміняти підрозділ «Азов». По дорозі до
Маріуполя, у Миколаївські області колона потрапила під ворожий
обстріл градів. Серед загиблих бійців був і Влад. Він загинув,
переживши своє 19-тиріччя всього лише на 2 дні.
Владислав Костюк посмертно нагороджений медаллю «За військову службу в Україні» Указом Президента України від 19-того червня 2023 року. Також
нагородженний Хрестом Героя «Навіки в строю» від командира
військової частини підполковника О. Трубнікова (наказ командира
військової частини від 18-того січня 2024 року).
«Влад - хороший, світлий хлопчина, який без вагань став на захист рідної землі. Він був одним із трьох юнаків нашої паралелі, які в
такому юному віці взяли в руки зброю, щоб захистити усіх нас.
Двох, на превеликий жаль, уже немає в живих. Але вони назавжди
залишаться в нашій пам’яті, Хлопці-Герої, які ціною власного життя
наближали перемогу. Слава Україні та її Героям !!!»
***
Зі спогадів класного керівника Гладун Марії Богданівни
« Я пишу зараз ці рядки і згадую, як колись розказувала йому та його однокласникам про Другу Світову війну. І навіть у страшному сні мені б не наснилося, що знову проклята війна скоро постукає у кожну нашу оселю, і що в цій війні загине Влад і сотні таких, як він. Молодих, хороших хлопців, які зі зброєю в руках захищали наш з вами «відносний» спокій. Тоді, в неділю, 18 квітня 2022 року, йому виповнилося всього 19. Такий юний, але він був по-чоловічому мужнім, і жодного разу за цих важких два місяці на фронті не пожалівся батькам, а навпаки - завжди заспокоював маму Наталю і говорив, що у нього все добре, і що ми обов'язково переможемо ту російську нечисть. Мені дуже прикро, що так раптово обірвалося його молоде життя. Кажуть, що Господь завжди забирає до себе найкращих. Мабуть там, у Небесному Легіоні, йому потрібні такі як Влад: мужні, виховані, віддані своїй Батьківщині юнаки. Я щиро дякую батькам Наталі і Володі, що виховали такого сина. Нехай рідна радивилівська земля буде йому пухом.
А ми з вами завжди пам'ятимемо хлопчину з Цибухова, який загинув у розквіті свого життя, захищаючи кожного з нас.
Слава Україні та її Героям!