Костюк Владислав Володимирович (17.04.2003 -19.04.2022р.р.)

Дата та місце народження: 17 квітня 2003 року, село Немирівка

Радивилівського району Рівненської області . 

Дата та місце загибелі: 19 квітня 2022 року, населений пункт

Новополтавка Баштанського району Миколаївської області.

Звання: солдат.

Обставини загибелі: загинув в результаті обстрілу колони градами,

так як був водієм-механіком машини “ Мотилига ” .

Сімейний стан: неодружений, залишились батьки та молодша

сестра.

Місце поховання: село Лев’ятин Радивилівської громади.

Нагороди:   медаль «За військову службу Україні» (посмертно), Хрестом Героя «Навіки в строю» (посмертно)

       Костюк Владислав Володимирович народився 17 квітня 2003 року

в  селі Немирівка. Згодом разом з сім’єю переїхав у Радивилів і

проживав з батьками та сестрою у провулку Привокзальний, 2.

У 2007 році пішов у дитячий садок, потім навчався у

Радивилівському ліцеї № 1. Перша вчителька Ольга Андріївна

Атрасевич згадує Владислава як старанного, дисциплінованого учня,

який дуже любив уроки природознавства. Природа вабила

учня з дитинства.          

«Хлопець був доброзичливим, скромним, товаришував з

однокласниками, брав активну участь у житті класу. У старших

класах Влад любив займатися випічкою, тому охоче виручав

однокласників під час різних конкурсів. Його майстерно

прикрашені торти ми пам’ятаємо й досі. Мабуть, і професію у

ліцеї вибрав завдяки своїм уподобанням - “ кухар-кондитер”.

Бачив у майбутньому себе в цій професії. Охоче займався спортом.

Завжди допомагав батькам по господарству. Дуже любив

прогулянки до лісу по ягоди та гриби. Знав свої місця і ніколи не

повертався додому з пустим кошиком.»

 Здобувши неповну  середню освіту, після 9-того класу продовжив навчання у

Радивилівському професійному ліцеї . Закінчивши навчання у

ліцеї, у 2021 році підписав контракт на проходження строкової

служби у військовій частині А 10-08 міста Володимира Волинської

області. 29 липня 2021 року Владислав Костюк пішов на службу по контракту, а з початком вторгення ворога був зарахований у 14-ту ОМБР імені

князя Романа.

    Один місяць проходив службу у 9-тій роті в районі Ковеля,

пізніше в районі міста Сарни, охороняючи український кордон

зі сторони Білорусі. Завжди був позитивно налаштованим юнаком,

не боявся труднощів, долав будь-які перешкоди. Ніколи не

 скаржився і заспокоював батьків, що у нього все гаразд. Із Сарн

роту перекинули на Миколаївщину, де вони знаходились 2 тижні

і були відправлені в місто Маріуполь, підміняти підрозділ «Азов». По дорозі до

Маріуполя, у Миколаївські області колона потрапила під ворожий

обстріл градів. Серед загиблих бійців був і Влад. Він загинув,

переживши своє 19-тиріччя всього лише на 2 дні.

    Владислав Костюк посмертно нагороджений медаллю «За військову службу в Україні» Указом Президента України від 19-того червня 2023 року. Також

нагородженний  Хрестом Героя «Навіки в строю» від командира

військової частини підполковника О. Трубнікова (наказ командира

військової частини від 18-того січня 2024 року).

    «Влад - хороший, світлий хлопчина, який без вагань став на захист  рідної землі. Він був одним із трьох юнаків нашої паралелі, які в

такому юному віці взяли в руки зброю, щоб захистити усіх нас.

Двох, на превеликий жаль, уже немає в живих. Але вони назавжди

залишаться в нашій пам’яті, Хлопці-Герої, які ціною власного життя

 наближали перемогу. Слава Україні та її Героям !!!»

***

       Зі спогадів класного керівника Гладун Марії Богданівни

« Я пишу зараз ці рядки і згадую, як колись розказувала йому та його однокласникам про Другу Світову війну. І навіть у страшному сні мені б не наснилося, що знову проклята війна скоро постукає у кожну нашу оселю, і що в цій війні загине Влад і сотні таких, як він. Молодих, хороших хлопців, які зі зброєю в руках захищали наш з вами «відносний» спокій. Тоді, в неділю, 18 квітня 2022 року, йому виповнилося всього 19. Такий юний, але він був по-чоловічому мужнім, і жодного разу за цих важких два місяці на фронті не пожалівся батькам, а навпаки - завжди заспокоював маму Наталю і говорив, що у нього все добре, і що ми обов'язково переможемо ту  російську нечисть. Мені дуже прикро, що так раптово обірвалося його молоде життя. Кажуть, що Господь завжди забирає до себе найкращих. Мабуть там, у Небесному Легіоні, йому потрібні такі як Влад: мужні, виховані, віддані своїй Батьківщині юнаки. Я щиро дякую батькам Наталі і Володі, що виховали такого сина. Нехай рідна радивилівська земля буде йому пухом.

А ми з вами завжди пам'ятимемо хлопчину з Цибухова, який загинув у розквіті свого життя, захищаючи кожного з нас.

Слава Україні  та її Героям!