КАРПЕНКО АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ (17.10 1977 - 1.10.2022 р.р.)

Дата та місце народження: проживав у м. Радивилів

Дата та місце загибелі: населеного пункту Давидів Брід Херсонської області

Звання: молодший сержант

Обставини загибелі: загинув в результаті ворожого обстрілу під час наступальних дій противника

Сімейний стан: неодружений

Місце поховання: на кладовищі в м. Радивилів

У Радивилові прощались з танкістом, який загинув у бою на Херсонщині

Андрію Карпенку було лише 44 роки.

У російсько-українській війні він брав участь із 2014 року. З 1 жовтня військовослужбовець вважався безвісти зниклим. Тіло воїна було знайдено, і в суботу, 8 жовтня 2022 року, жалобний кортеж прибув у Радивилів, де проживав Герой. На місце вічного спочинку загиблого радивилівчанина Андрія Карпенка проводжали 9 жовтня 2022-го, з усіма почестями, як Героя. Заупокійне Богослужіння відбулось у Свято-Вознесенському храмі в м. Радивилів. Дорогою до міського кладовища, де поховали воїна, представники міської влади, центру комплектування та соціальної підтримки, містяни масово долучались до жалобної процесії. Люди співчували важкій втраті - загибелі кращого сина України, перед кортежом з труною ставали навколішки, плачучи.

Карпенко Андрій Васильович був навідником танку, загинув в результаті ворожого обстрілу під час наступальних дій в районі населеного пункту Давидів Брід Херсонської області.

Вічна слава Герою! Співчуття рідним і близьким.

Ім'я Андрія Карпенка, який поліг під час оборони нашої Батьківщини, назавжди в  наших серцях.

Зі спогадів вчительки та класного керівника Дурди Людмили Іванівни:

« Я була класним керівником у Карпенка Андрія в 5-9 класах Радивилівського ліцею №2. Як і всім, виписувала свідоцтва про освіту, писала індивідуальну характеристику. Але навіть уявити не могла , що доведеться згадувати про Андрія , коли його вже не стане... Добре пам'ятаю , коли він починав навчання в п'ятому класі. Середнього зросту , чорнявий , смаглявий хлопчик, який любив сидіти на останніх партах середнього ряду. Був скромний , жвавий, допитливий. До його навчання і поведінки вчителі особливих зауважень не мали. А ще був досить самостійним, не піддавався чужому впливові, не був конфліктним і мав багато друзів.

Андрій вирізнявся загостреним почуттям справедливості, був дуже працьовитим , особливо це було видно на різних позашкільних заходах . Хлопчик ріс і виховувався, як і багато його однолітків, але було в ньому те , що відрізняло від інших. Він був жалісливий, співчутливий і дуже любив усе живе. Не міг байдуже пройти повз поранену пташку чи собаку, завжди намагався допомогти. Але найбільше він любив котів.

Ніколи не забуду свій перший візит до нього додому. Андрій проживав з мамою у двохповерхівці, що поруч з теперішнім приміщенням Будинку школяра. Запам'яталася гарна , простора квартира і чорні коти , які спали в куточках кімнати. Я здивувалася : " Це все твої коти, їх так багато ?" - я запитала, а він так по-дорослому : "До нас прибилася кішка, потім привела кошенят, декілька ми віддали , а ці залишилися. Ну не виганяти ж їх !? Ми з мамою любимо тварин."

Цей випадок згадався в сумних обставинах, коли привезли з війни загиблого Андрія. В переддень похорону  я пішла до знайомого мені дому, щоб попрощатися зі своїм учнем. Біля вхідних дверей до під'їзду стояла групка дітей і хтось з них так сумно промовив : "Вже того дядька, що так любив і годував усіх собак і котів, нема ".

В квартирі було людно, біля Андрієвої труни сиділи знайомі, і непорушно лежав кіт. Теж прощався. На цвинтарі підійшли до мене його заплакані однокласниці, і ми всі згадували, який Андрій був добрий.

І був сум, і жаль , і великий гнів на російських окупантів , які забрали це молоде життя.

Царство Небесне тобі, Андрійку. Вічна шана і пам'ять нашому Герою.»