Боровик Владислав Сергійович (29 жовтня 1999 – 4 вересня 2022 р.р.)

Дата та місце народження: 29 жовтня 1999 року, проживав у м.Радивилові

Дата та місце загибелі: 4 вересня 2022 року в населеному пункті Олексієво-Дружківка Краматорського району Донецької області.

Звання: солдат,  навідник гірсько-штурмового відділення.

Обставини загибелі: при виконанні бойового завдання.

Сімейний стан: неодружений

Місце поховання: похований 9 вересня 2022року на Лев'ятинському кладовищі

Авторський вірш Владислава Боровика

Я хочу Господу сказати:

«Я дякую Тобі за те,

що маю все в житті, що треба мати,

за друзів чудових моїх,

й за те, що кожен день я бачу їх,

за те, що рідні всі мої живі й здорові,

за те, що дні мої такі чудові,

за те, що й сам живий й здоровий,

і за настрій мій такий чудовий.

Спасибі, Боже, і за рідну Україну,

яка у серці моїм лишиться до скону.

Я маю все, що треба мати,

і більш мені нема чого бажати.»

       Владислав Сергійович Боровик народився 29 жовтня 1999 року у м. Радивилові. Навчався у Радивилівському ліцеї №1, випускник цього навчального закладу 2016 року. Після закінчення ліцею вступив до Рівненського інституту Київського університету права НАН України, а в жовтні 2020 року  був прийнятий на військову службу за контрактом у гірсько- штурмову бригаду.

На випускному вечорі у 2016 році Владислав ділився мрією стати юристом, плекав плани на майбутнє і вірив, що вони збудуться. Разом із однокласниками надіявся, що попереду – довге і світле майбутнє, та підлі московіти обірвали недоспівану пісню юнака на пів ноті.

Життя  Владислава  обірвалось  4 вересня 2022 року в н. п. Олексієво -Дружківка Краматорського району Донецької області .

Він був добрим сином для мами й тата, люблячим онуком для бабусі та хорошим старшим братом для двох братиків. Ще б жити, кохати, мріяти…

Класний керівник Влада Матюшок Вікторія Анатоліївна згадує: «Пам’ятаю, як на уроці мужності у 10 класі Влад разом з іншими хлопцями був одягнений у військову форму, яка йому дуже личила. На жаль, інсценізація вірша «Мамо, не плач… Я повернуся весною» виявилася для цього юнака пророчою. Сумно… Невимовно шкода спокійного, вихованого, доброго хлопця із задумливими очима. Таким Влад залишиться у пам’яті своїх учителів та однокласників. Дякуємо, що захищав нас, наші життя, віддавши своє»

5 березня 2024 року у Рівненському інституті КУП НАН України вперше відбувся турнір з настільного тенісу, якому присвоїли ім’я Владислава Боровика.

***

     Спогади однокласників про Владислава:

      «Я пам'ятаю Влада щирим, добрим, веселим. У школі він був трішки сором'язливим та тихим, але старанним та кмітливим учнем.

 Він був дуже відповідальним, впевнено йшов до поставленої мети та ніколи не здавався. За той час, коли я його не бачила, він помітно змужнів.  Справжній патріот, сміливий, не байдужий  до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних. Любимо та пам'ятаємо.»

Ірина Лещина

«З усмішкою на обличчі я завжди згадую Влада, адже навчалася з ним з 1 по 11 клас і всі спогади, які виникають у мене про нього, тільки теплі та хороші.

Мені він запамʼятався як ОДНОКЛАСНИК, що завжди був надзвичайно добрим до інших, допомагав, коли хтось цього потребував. ОДНОКЛАСНИК, що залишався спокійним та стриманим навіть у стресових ситуаціях. Здавалося, ніби у нього завжди все під контролем. ОДНОКЛАСНИК, що завжди виявляв неабиякі знання та навички, особливо цікавився історією та англійською мовою. ОДНОКЛАСНИК, який завжди був за справедливість, тому і пішов захищати нашу країну.

ОДНОКЛАСНИК, що завжди залишиться у наших серцях та пам'яті.

Дякуємо! Ти завжди будеш для нас частинкою нашої безтурботної юності!»

Ірина Гладун