БЕЗКОРОВАЙНИЙ МИХАЙЛО ОЛЕКСІЙОВИЧ (18.06.1985 - 05.03.2024 р.р.)

Дата та місце народження: 18 червня 1985 року. Разом із сімʼєю проживав у Барвінковому на Харківщині.

Дата та місце загибелі: 5 березня 2024-го року у Волноваському районі на Донеччині.

Звання: солдат, командир відділення протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки.

Обставини загибелі: загинув під час штурмових дій з боку противника

Сімейний стан: одружений

Місце поховання: кладовище в с. Підзамче

«Михайло настільки був добрим, що хотів би обігріти своїм серцем весь світ»

Солдат Михайло БЕЗКОРОВАЙНИЙ зник безвісти 5 березня 2024 року на Вугледарському напрямку. Цю тривожну новину розмістила на своєму фейсбуці барвінківчанка Тетяна Горбунова. Вбита горем мама  писала до всіх пошукових груп в соціальних мережах. Просила про одне: відгукнутися тих, хто хоча б щось знає про її сина. Серце матусі гріла надія – він живий, він не міг загинути, він обов’язково знайдеться. Може втратив пам’ять, може у шпиталі… Він відгукнеться, подзвонить, дасть про себе знати…

Довгі безсонні ночі. Дні тривожних очікувань. Дні, що давали шанс почути радісну звістку. Але… Звістка прийшла. Страшна. В яку ніхто не хотів вірити…

Повертається “на щиті” туди, де родина знайшла прихисток від війни

…24 березня сайт Радивилівської громади  Рівненської області офіційно повідомив: підтвердилась загибель зниклого безвісти ще на початку березня воїна з Радивилівщини, солдата Безкоровайного Михайла Олексійовича. Громада готується з усіма належними почестями зустріти воїна , який повертатиметься з війни “на щиті»…

Михайло разом з родиною навесні 2022 року евакуювався з Барвінкового, яке перебувало під обстрілами. Шукав безпечне місце для сина, донечки,  братика, сестрички, дружини, батьків. Знайшов прихисток в с.Підзамче Радивилівської територіальної громади.

А в квітні 2023 року сам став на захист Батьківщини.  Солдат Михайло Безкоровайний був командиром відділення протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки. До останнього залишався вірний військовій присязі служити народу України. Загинув внаслідок штурмових дій з боку противника та інтенсивного вогневого впливу росіян поблизу населеного пункту Павлівка на Донеччині 5 березня 24-го року.

Пішов у Небесне військо солдат, який дуже любив життя, який мав велике добре серце і намагався обігріти ним весь світ…

“Про таких, як наш Герой, кажуть – доброї душі людина”

–Це був Янгол, посланий Богом на землю, щоб зцілювати людей своєю добротою, своєю лагідною посмішкою. До нього однокласники, як до джерела приклаладися зі своїми проблемами і Міша завжди приходив на допомогу, ніколи не відмовляв. Він був безкорисним у всьому, трудолюбивий. Все, що є хороше, світле, позитивне – можу сказати про цю дитину. Не сприймаю, не вірю і не хочу повірити в те, що  Михайла нема, — ділиться класний керівник Михайла, вчителька української мови та літератури Галина Охріменко.—Він і на Небеса взятий, щоб звідти оберігати свою родину,  побратимів, друзів.  Тільки так, а не інакше…

Барвінківська ЗОШ №3. Випуск 2003 року. Михайло другий зліва у нижньому ряду. Фото Юлії Топал

–Нам всім неймовірно боляче, — ледь стримуючи сльози продовжує колишня директорка  Барвінківської ЗОШ №3 Тетяна Гарькуша. – Я по школі знаю цю дружну, трудолюбиву родину, в якій виховувався Михайло.  І на одній вулиці ми мешкали, хлопець виріс на наших очах. Звістка про його загибель неймовірно тяжким болем відгукнулася у наших серцях. Про таких, як наш Герой, кажуть – доброї душі людина. А він і був добряком. Отаким справжнім, непідробним, щирим, не здатним на погані вчинки чи думки, життєлюбом. Він з посмішкою і чистим серцем йшов по життю. Його ніхто ніколи не бачив похмурим, злим чи сердитим. І ось ця пекуча звістка…Батькам щирі співчуття. І низький уклін за Сина, справжнього патріота.

–Не хочу повторюватися, але це дійсно так: Міша у нашому класі був першим і надійним помічником. Для всіх. У будь-який момент, у будь-якій ситуації: тільки натякни, що треба допомога – він вже поруч, — пригадує шкільні роки однокласниця Юлія Топал. – Добрий, чуйний- це те, що зберігає пам’ять про нього.  Знаєте, і поганого нічого не можу згадати. Бо його просто не було. Мені здається, що він настільки був добрим, що хотів би обігріти своїм серцем весь світ. Такий Мішка-світлячок.  Такий Герой-Михайло, завдяки якому ми живемо… Світла пам’ять тобі, наш друже…

“Дуже боляче, що таких світлих людей забирає війна”

–Я з Михайлом познайомилася  на ТОВ АГРІНГУП. Я працювала у відділі кадрів, він – на самому елеваторі.  Відмінний спеціаліст, порядна людина, обожнював свою родину. А в колективі він завжди був на позитиві. Випромінював оптимізм. Щирий, веселий, відкритий – це все наш Михайло! — відгукується про колегу Ольга Маслюк.

Михайло Безкоровайний в центрі, поруч з колежанкою. На елеваторі. Фото Ольги Маслюк

Її думку продовжує Наталія  Кравченко:

–Дуже добра людина. З ним легко у роботі і в спілкуванні. У думках перебираю спогади – класний працівник, чудова людина, товариш надійний. Тішуся, що доля звела мене по життю з Михайлом. І дуже, дуже боляче, що таких світлих людей забирає війна.

…Пішов у Вічність Воїн. Син. Батько. Брат. Товариш. Колега. Людина, яка могла б ще багато зробити добрих справ у своєму житті. Для родини, для колективу, друзів, для всіх нас. У свої неповні 39 років він зробив те, що зветься Подвигом. На що здатний тільки справжній Син рідної землі.  Патріот. Герой. Він поклав своє життя за наш з вами мир і спокій.

Світла пам’ять Тобі, Герою! Доземий уклін за Подвиг! А у спогадах всіх, хто знав Михайла, він залишиться ось таким – веселим, усміхненим, з блиском в очах.

Михайла БЕЗКОРОВАЙНОГО поховали у с.Підзамче Радивилівської тергромади з усіма військовими почестями, як і належить Герою.

Ще один Воїн Світла поповнив Небесний Легіон українських Захисників….

Вічна пам'ять Героям…