ВОЙТОВИЧ НАЗАР ІГОРОВИЧ (18.10.2003 – 02.11.2022 р.р.)

Дата та місце народження: народився 18 жовтня 2003 року в м.Радивилів.

Дата та місце загибелі: загинув 2 листопада 2022 року під Білогорівкою, на Луганщині

Звання: солдат

Обставини загибелі: при виконанні бойового завдання

Сімейний стан: неодружений

Місце поховання: кладовище м.Радивилова

Нагороди: Указом Президента України посмертно нагороджено Орденом «За мужність» (ІІІ ступеня).

      У бою під Білогорівкою, на Луганщині, загинув випускник Радивилівського ліцею №1 2020 року випуску Войтович Назар Ігорович. З перших днів війни, залишивши навчання у Київському університеті ім. Драгоманова, він вступив до лав Територіальної оборони Києва, а пізніше 26 лютого 2022 року - до ЗСУ. Високе почуття патріотизму, любові до рідної землі кликало юнака захищати свою країну, родину, кожного з нас. У цьому був весь Назар, він не міг по-іншому. Так можуть чинити лише сильні духом люди. Він був саме таким. Назар був упевненим та цілеспрямованим юнаком, завжди досягав своєї мети, любив життя, мріяв стати актором, приносити радість іншим. Незмінний ведучий усіх урочистостей та святкувань у ліцеї, неперевершений декламатор, гуморист, актор, активний учасник культурно-мистецького життя громади.... Назар був хорошим товаришем, люблячим сином своїх батьків.  В нього була маса життєвих активностей – кікбоксинг, футбол, художнє читання поезії та захоплення театральним мистецтвом. А ще шалена мрія з дитинства – стати актором. Завжди веселий та життєрадісний –  таким Назарія Войтовича знали чи не усі.  Юний захисник України відчайдушно мріяв про найшвидшу перемогу, а після неї - про кар'єру актора. Отримав позивний «Малий», адже був  чи не наймолодшим серед побратимів.

      На жаль, ворожа куля обірвала життя талановитого хлопця, у якого ще було багато планів на майбутнє. Він любив твори Шевченка, розумів їх суть та глибину настільки, як мало хто розуміє. Біля труни з тілом бійця востаннє було процитовано рядки Великого Кобзаря – пророчі, істинні, за які сьогодні гинуть кращі з кращих синів України: « І на оновленій землі врага не буде, супостата. А буде син, і буде мати. І будуть люде на землі.». В наших серцях назавжди залишиться його усміхнений погляд, бадьорий голос та щира посмішка. Добрий, світлий спомин про Героя навіки житиме в серцях учителів та однокласників. Ми завжди пам‘ятатимемо веселого, дотепного хлопчину, який віддав своє життя, захищаючи нас. За жертовність і патріотизм посмертно нагороджений орденом «За мужність» lll ступеня, згідно з  наказом № 873/2022.

   Кажуть, Бог забирає Найкращих. Надіємося й віримо, що зоря твоєї, Назаре, Віри, Надії на перемогу України зійде над світом і ще раз засвідчить, що ти був Сином козацького, славного роду. Ти був саме таким, істинним Патріотом. Герої не вмирають! Вічна слава Герою!

Юний герой

(новела)

   Він пішов добровольцем, бо відчував, що мусить бути в лавах тих, хто боронить Україну, відстоює її незалежність. Це був поклик палкого серця юного патріота.

-        Куди та, хлопче, - казали у військкоматі. – Тобі лише вісімнадцять. Вчитися маєш…

-        Але я знаю, що повинен іти… - вперто повторював юнак, уже вкотре з’явившись до призову.

     І таки пройшов короткий курс військової підготовки. Через кілька місяців уже був у найгарячіших точках Луганщини.

    У бригаді виявився наймолодшим. Хлопця полюбили побратими за його щиру і веселу вдачу. «Це наш артист, - казали воїни, - він уселяє в нас віру і надію на перемогу…» А Назар продовжував читати напам’ять твори Тараса, як ще зовсім недавно у школі, так проникливо, що удвічі старші чоловіки дивувалися мудрості і таланту молодого вояка.

Був страшний ворожий обстріл – і трапилася контузія. Вдалося вирватися на кілька днів додому, до рідних.

-        Не плачте, мамо, - утішав згорьовану матір та молодшу сестричку, - хтось же мусить вас захищати. А ми обов’язково переможемо! І я повернуся, здійсню свою мрію стати актором і читатиму Шевченка вже по-новому, з іншим осмисленням…

Повернувся… Усе місто проводжало в останню путь свого Героя. Довго не в’яли квіти, що ними встелили вдячні містяни шлях від рідної домівки до місця вічного спочинку. Не в’яли, бо життєствердною стала ця дорога. Назар був справжнім, непідробним, і поривання були щирі…

     Назавжди залишився у пам’яті веселий, дотепний хлопчина, який віддав своє життя, захищаючи нас. Кажуть, Бог забирає Найкращих. Надіємося й віримо, що зоря його  Віри, Надії на перемогу України зійде над світом і ще раз засвідчить, що це  був Син козацького, славного роду. Він був саме таким, істинним Патріотом. І навіки залишився юним Героєм!