Їм по 10-12, 13, 14...
І вони вже на мопедах, мотоциклах.
Без прав, без шоломів, без розуміння того, що життя — не гра. Розганяються у дворах, між машинами, по зустрічці, по тротуарах. Мчать так, наче світ належить тільки їм, а правила — для когось іншого.
Проблема не в мопеді. Не в швидкості. Проблема — в пустоті навколо них. У відсутності меж. У тому, що в їхньому житті немає того, хто скаже: “Зупинись. Подумай. Це небезпечно”. Немає того, хто навчить відповідальності. Бо дорослі десь зникли. З голови. З двору. З дому.
Часто батьки навіть не знають, де їхні діти. Думають: “Та катається з друзями”. Але це не катання. Це щоденне ризикування чужими життями. Це рулетка на колесах. Це те, що може за мить зробити з дитини — інваліда, а з вечора — трагедію.
І найгірше — це вкорінена зухвалість. Вони не бояться нічого. Бо не відчувають цінності. Ні свого життя, ні чужого. І якщо вчора я натиснув на гальма вчасно — то не факт, що хтось встигне завтра.
Це не просто питання контролю. Це питання дорослих, які втратили зв’язок. Які не помітили, як замість дитинства у дитини з’явився мопед — а замість виховання, відео з TikTok, де “прикольно втекти від поліції”.
Іноді здається, що кермо в руках дитини — це не тільки небезпека, це символ. Символ покоління, якому дали свободу, але не дали відповідальності.
А вона — важча за будь-який мопед.
Не дозволяйте неповнолітнім
сідати на кермо без прав!
