НА РАДИВИЛІВЩИНУ З ІРПЕНЯ – НАЙБІЛЬШ ЗРУЙНОВАНОГО БОЯМИ ПІД КИЄВОМ, - НАТАЛЯ З ДВОМА МАЛОЛІТНІМИ ДОНЬКАМИ ВИМУШЕНО ПЕРЕЇХАЛИ ЩЕ В БЕРЕЗНІ
Жорстокість і звірства, які чинили російські кати, перебуваючи в її рідному місті, шокували цивілізований світ.
Пережитий жах кількаденної окупації жінка розповідає крізь сльози.
Від обстрілів рятувалась з дітьми в бомбосховищі.
Дівчаткам зараз 5 і 9 рочків, і в їх пам’яті дотепер звук від «прильотів» ракет і здригання землі, на яку падає смертоносне залізо.
Канонаду війни, яку чутно було з підвалу, переляканим дітям важко було пояснити. Щоб менше панікували, казала «це такі салюти» …
Не доведи Боже ще колись в житті їх почути…
Близько тижня під обстрілами, а тоді – ризикована евакуація на захід України. На Радивилівщину.
Тут Наталю з доньками прихистила жителька одного з старостинських округів ТГ, з якою вимушена переселенка знайома ще зі студентської лави.
Рідних у ірпінчанки немає – Наталя кругла сирота.
Рятівне «приїжджай» Наталя вважає найціннішим проявом людяності, про який ніколи не забуде і повік за це буде вдячною родині з Радивилівщини, яка тепер підтримує її, як рідну. В усьому допомагає.
Чоловік Наталі разом з іншими українськими захисниками на фронті – нищить ворога.
Ця історія – одна з багатьох, які залишає після себе жорстока війна. Десятки подібних епізодів за день можна вислухати у Радивилівському міському Будинку культури. Тут зосереджений найбільший гуманітарний штаб територіальної громади. З перших тижнів війни сюди звертаються і отримують допомогу вимушені переселенці.
Руки волонтерів постійно в роботі – комплектують індивідуальні набори допомоги, розпаковують привезений благодійний вантаж, формують звітні відомості. До того ж, ці руки заспокоюють біль матерів, коли дарують заспокійливі обійми зі словами: «Все буде добре. Ми сильні. Ми обов’язково переможемо!»
