МАТВЄЄВ ВАДИМ ОЛЕКСІЙОВИЧ (31.01.1982 – 16.07.2023 р.р.)

Дата та місце народження: проживав з сім’єю у с. Опарипси

Дата та місце загибелі: помер

Звання: старший солдат

Сімейний стан: одружений

Місце поховання: на кладовищі в с. Опарипси

Залишились дружина та дві доньки.

Під час несення військової служби у м. Суми помер уродженець нашої громади, військовослужбовець Збройних Сил України

Матвєєв Вадим Олексійович.

Старший диспетчер командного пункту штабу військової частини, головний сержант Матвєєв Вадим Олексійович із 2001 року прийнятий до Збройних Сил України за контрактом.

Чоловіка і батька з війни не дочекалася дружина, дві донечки.

Чин похорону та заупокійне Богослужіння відбулися у Свято - Соборо-Богородичній церкві в с. Опарипси, а  поховали Вадима Олексійовича Матвєєва з військовими почестями на кладовищі у с. Опариспи. Відати останню шану його світлій пам'яті прийшли односельці, друзі, представники влади територіальної громади, місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, бійці роти охорони ЗСУ.

Вічна пам'ять і шана нашому земляку, Захиснику України

Зі спогадів Кеди Галини Василівни, вчительки Радивилівського ліцею№2,  у роки навчання в школі - класного  керівника Вадима Матвєєва :

« Згадую в цих рядках про двох своїх колишніх учнів, друзів-побратимів Матвєєв Вадим та Мордаса Володимира… Вони - випускники 1999 року. Шкільні роки хлопців припали на нелегкі 90-ті роки. Саме тоді сім'я Матвєєвих повернулася з росії в Україну. Вадим , російськомовний хлопчина, прийшов до нашої школи у дев'ятий клас. Однокласники прийняли його дуже дружелюбно, розпитували , пропонували допомогу. Не просто вивчити було рідну мову. Але як він старався розмовляти українською ще й дотепер друзі згадують , як він напам'ять рекламував уривок з поеми І.Котляревського «Енеїда». Зі щемом в серці тепер однокласники згадують, що саме тоді вони здружились - Вадим Матвєєв і Володя Мордас .Не по-дитячому дорослі , серйозні і розсудливі хлопці , доброзичливі , ввічливі , товариські , зі щирою усмішкою і почуттям гумору. Вони підтримували дружні стосунки з багатьма учнями, мали прихильниць серед дівчат однокласниць. Та й вчителі не нарікали на їх поведінку та успішність. Після закінчення дев'ятого класу Вадим навчався у Мирогощі , а Володя у Кременці. По спеціальності мали мирні професії, але по життю стали військовими. Востаннє Володю бачила на зустрічі випускників у 2019 році, а Вадима зустріла уже під час війни - був на ротації. На слова : " Бережи себе "відповів: " Все буде добре, я ж не на нулі". Така от доля спіткала колишніх однокласників і  друзів-побратимів…

 Вічна слава їм, Героям-Захисникам!