Гнатюк Максим Ігорович (11.05.1990 – 6.08.2022 р.р.)

Дата та місце народження 11 травня 1990 року, м. Почаїв Тернопільської області.

Місце проживання: м. Радивилів.

Дата та місце загибелі: 6 серпня 2022 року, населений пункт с. Кодема, Бахмутського району Донецької області.

Звання: молодший сержант.

Обставини та місце загибелі: 6 серпня 2022 року отримав поранення, несумісні із життям.

Сімейний стан: залишилися дружина, мати і брат.

Місце поховання: місто Радивилів.

Нагороди: Указом Президента України від 12 вересня 2022 року №643 Серія ОК №083928 нагороджено (посмертно) орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Фото без опису

Гнатюк Максим Ігорович народився 11 травня 1990 року. Ходив у садочок №2 «Світлячок». 1 вересня 1996 року пішов у 1-й клас Радивилівської ЗОШ №1 І-ІІІ ст. Старанно навчався у школі, був відповідальним і талановитим учнем. Любив кататися на ковзанах, грати у футбол, їздити на гоночному мотоциклі-кросовику. Відвідував судно-модельний гурток Радивилівського районного Будинку школяра.  Свої роботи представляв на конкурсах обласного рівня, де посідав І-ІІ місця. Після 9-го класу вступив до Радивилівського професійного ліцею, де здобув фах столяра. Мріяв у майбутньому присвятити життя столярній справі і відкрити приватне підприємство. У 2008 році вступив у Кременецький обласний гуманітарний інститут ім. Т.Г. Шевченка. У вересні 2008 році працював  за  контрактом у Бродах у військовій частині.

З грудня  2011 року по липень 2012 року виконував миротворчу місію в Ліберії.

У серпні 2015 року створив сім’ю, одружився з Войтович Оксаною.

З лютого 2016 року до вересня 2017 року виконував миротворчу місію в Конго. Прослуживши військовим 9 років, він звільнився. Їздив на заробітки у Словаччину і в Польщу. 14 лютого 2022 року поїхав у Польщу.

Коли почалася повномасштабне вторгнення в Україну зі сторони російської федерації, Максим не зміг залишитися осторонь та повернувся на Батьківщину. Відразу підписав контракт із ЗСУ і пішов воювати. Підготовку проходив у Старичах, Києві та Фастові. Разом із братом відправився на фронт, де відбувалися найзапекліші бої. Був призначений командиром відділення 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR.

Коли його з бійцями відправляли у район Бахмута в період найзапекліших оборонних простистоянь, брата Максима Володимира залишили у Фастові для того, щоб він відремонтував і забрав машину БТР для наступного виконання бойових операцій. На одному із завдань Максим із побратимами потрапили у ворожу засідку, проте зуміли виконати завдання, взявши у полон трьох росіян.

Свій останній бій Максим прийняв у с. Кодема  Бахмутського району Донецької області. Снаряд влетів в окоп, де знаходився Максим. Його побратим Олег із Тернополя разом із 25 бригадою зуміли витягнути й евакуювати тіло Максима, не зважаючи на щільні обстріли окупантів. 

Похований Максим з усіма військовими почестями на кладовищі

м. Радивилова.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Створення нового проекту

Ви можете вказати варіанти відповідей для голосування, якщо це потрібно.

Додати файл
Додати файл
Додати файл
Додати файл
Увага! З метою недопущення маніпуляцій суспільною думкою редагування ТА ВИДАЛЕННЯ даного проекту після його збереження буде не можливим! Уважно ще раз перевірте текст на предмет помилок та змісту.

Авторизація в системі електронних петицій

Авторизація

УВАГА!

Шановні користувачі нашого сайту. В процесі авторизації будуть використані і опубліковані Ваші:

Прізвище, ім'я та по батькові, а також регіон прописки.

Решта персональних даних не будуть зберігатися і не можуть бути використані без Вашого відома.

Погоджуюсь на передачу персональних даних