Гнатюк Максим Ігорович (11.05.1990 – 6.08.2022 р.р.)

Дата та місце народження 11 травня 1990 року, м. Почаїв Тернопільської області.

Місце проживання: м. Радивилів.

Дата та місце загибелі: 6 серпня 2022 року, населений пункт с. Кодема, Бахмутського району Донецької області.

Звання: молодший сержант.

Обставини та місце загибелі: 6 серпня 2022 року отримав поранення, несумісні із життям.

Сімейний стан: залишилися дружина, мати і брат.

Місце поховання: місто Радивилів.

Нагороди: Указом Президента України від 12 вересня 2022 року №643 Серія ОК №083928 нагороджено (посмертно) орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Гнатюк Максим Ігорович народився 11 травня 1990 року. Ходив у садочок №2 «Світлячок». 1 вересня 1996 року пішов у 1-й клас Радивилівської ЗОШ №1 І-ІІІ ст. Старанно навчався у школі, був відповідальним і талановитим учнем. Любив кататися на ковзанах, грати у футбол, їздити на гоночному мотоциклі-кросовику. Відвідував судно-модельний гурток Радивилівського районного Будинку школяра.  Свої роботи представляв на конкурсах обласного рівня, де посідав І-ІІ місця. Після 9-го класу вступив до Радивилівського професійного ліцею, де здобув фах столяра. Мріяв у майбутньому присвятити життя столярній справі і відкрити приватне підприємство. У 2008 році вступив у Кременецький обласний гуманітарний інститут ім. Т.Г. Шевченка. У вересні 2008 році працював  за  контрактом у Бродах у військовій частині.

З грудня  2011 року по липень 2012 року виконував миротворчу місію в Ліберії.

У серпні 2015 року створив сім’ю, одружився з Войтович Оксаною.

З лютого 2016 року до вересня 2017 року виконував миротворчу місію в Конго. Прослуживши військовим 9 років, він звільнився. Їздив на заробітки у Словаччину і в Польщу. 14 лютого 2022 року поїхав у Польщу.

Коли почалася повномасштабне вторгнення в Україну зі сторони російської федерації, Максим не зміг залишитися осторонь та повернувся на Батьківщину. Відразу підписав контракт із ЗСУ і пішов воювати. Підготовку проходив у Старичах, Києві та Фастові. Разом із братом відправився на фронт, де відбувалися найзапекліші бої. Був призначений командиром відділення 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR.

Коли його з бійцями відправляли у район Бахмута в період найзапекліших оборонних простистоянь, брата Максима Володимира залишили у Фастові для того, щоб він відремонтував і забрав машину БТР для наступного виконання бойових операцій. На одному із завдань Максим із побратимами потрапили у ворожу засідку, проте зуміли виконати завдання, взявши у полон трьох росіян.

Свій останній бій Максим прийняв у с. Кодема  Бахмутського району Донецької області. Снаряд влетів в окоп, де знаходився Максим. Його побратим Олег із Тернополя разом із 25 бригадою зуміли витягнути й евакуювати тіло Максима, не зважаючи на щільні обстріли окупантів. 

Похований Максим з усіма військовими почестями на кладовищі

м. Радивилова.