Гаврилюк Ростислав Олександрович (27.02 1978 – 14.10 2023 р.р.)

Дата та місце народження: 27 лютого 1978 року в с.Дружба Радивилівської громади

Дата та місце загибелі: 14 жовтня 2023 року, виконуючи бойове завдання по захисту Батьківщини в районі н.п. Новоєгорівка, Сватівського району, Луганської області.

Звання, посада: молодший сержант

Обставини загибелі: загинув 14 жовтня 2023 року при виконанні бойового завдання, отримав вогнепальне поранення грудей з ушкодженням легень

Сімейний стан: одружений.

Місце поховання: кладовище м.Радивилів

Нагороди: нагрудний знак «Учасник АТО» , нагрудний знак «За оборону Маріуполя», ветеран війни (учасник бойових дій) за участь в антитерористичній операції , почесна відзнака «Хрест воїна-єгеря» I ступеня.

     Гаврилюк Ростислав Олександрович народився 27 лютого 1978 року в с.Дружба Радивилівського району Рівненської області. Згодом разом із сімʼєю переїхав у місто Радивилів. 1 вересня 1985 пішов у 1-й клас Радивилівської СШ №1. Ростислав брав активну участь у житті школи, займався спортом, любив футбол. Зі слів однокласників Ростик був дуже добрим і вродливим хлопцем. Мав відмінне почуття гумору, завжди ввічливий до оточуючих, відкритий і чесний. Підносив портфелі і дарував квіти однокласницям. Мав багато вірних друзів, які поважали і любили його. Не був конфліктним, але завжди усіх захищав. При розмові  дивився в очі, тому що був щирим і справедливим. Хороший однокласник, вірний товариш, енергійна і світла людина, а ще любив музику, грав на гітарі та мріяв побувати на місці захоронення Віктора Цоя.

Після закінчення школи вступив до Радивилівського професійного технічного училища. У 1996 році проходив службу в Житомирській військовій частині. Повернувшись з служби, влаштувався працювати в Радивилівський  РЕМ: був відповідальним, чесним, добросовісним працівником.  У 2014р був призваний до участі в АТО, повернувшись в 2016, був нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО» — відзнакою Начальника Генерального Штабу Збройних сил України, якою нагороджуються військові, які брали безпосередню участь у бойових зіткненнях в зоні проведення антитерористичної операції на сході України, боронили українську землю від російсько-терористичних військ, «За оборону Маріуполя». Повернувся на роботу, недовго пропрацювавши, пішов служити за контрактом старшого солдата в Тернопіль у військову частину А3215, де упродовж усієї служби користувався авторитетом серед співслуживців.

У 2020 році звільнившись, працював у Харкові, був надзвичайно доброю людиною, його поважали та любили його друзі та знайомі. Після повернення з Харкова до рідного міста почалось повномасштабне вторгнення. Будучи відданим своїй країні, у 2022 році у лютому зі словами «А хто, як не я!» пішов захищати Україну від російського агресора. На службі виконував обов’язки командира 3-го єгерського відділення єгерського батальйону, молодшого сержанта.  Вірний військовій присязі, під час оборонних дій  був смертельно поранений 14 жовтня 2023 року в районі н.п. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області.

    Ростислав був прекрасною людиною: хорошим сином, люблячим братом, добрим  татом,  вірним другом, відповідальним командиром. Любив подорожувати Україною, було багато нездійснених мрій, багато цілей; його завжди чекали вдома.

***

Спогади від дружини  Юлії: «Своє життя він прожив чесно і щиро, його вчинками слід пишатися. Всі мають знати, що Ростик не просто воював, а був воїном по духу, для нього слова "Україна - понад усе" були не просто гаслом, а закликом до дії, до захисту. Він був нащадком воїна і, як і його дідусь, воював за те, щоб ми жили у вільній країні. Я була щаслива, коли він, вже під час війни, вступив до вишу на історичний факультет. Він обожнював історію, особливо козацьку добу, майстерно вмів розповідати, так захопливо, знав купу цікавих фактів. Я сподівалася, що колись він напише книжку про те, що пережив, він так майстерно викладав свої думки на папері. Я ніколи не думала, що на сторінку Книги пам’яті  потрапить його історія, коли його самого вже не буде з нами. Його загибель це біль назавжди…»