Радивилівська міська рада об'єднана територіальна громада
Радивилівський район, Рівненська область

Історична довідка

Радивилів у фактах історії

Місто Радивилів розташоване на перепутті, неподалік міжнародної автомагістралі Київ – Чоп, при шляху до відомих своїми пам’ятниками історії і духовності Почаєва, поля Берестецької битви… Через місто проходить залізниця Львів – Здолбунів.

Радивилів – центр об’єднаної територіальної громади; крім міста, вона включає населені пункти колишніх Башарівської, Дружбівської, Немирівської і Підзамчівської сільських рад. Перші вибори до Радивилівської міської ради об’єднаної громади відбулися 27 березня 2016 року. Міським головою обраний Микола Карапетян (очолює міську раду з 2002 року), обрано 26 депутатів від 9 організацій політичних партій.

У 1940–1993 роках місто звалося Червоноармійськ, до 1940 носило назву Радзивилів (Радзивилов), хоча перші письмові згадки доносять назву Радивилів. На західній околиці міста є невелика річка Слонівка, притока ріки Стир (на жаль, через екологічні проблеми в 2015 – 2016 роках русло Слонівки було практично без води). Через місто проходять важливі дороги зі сходу на захід і з півночі на південь – звідси нескладно дістатися до Рівного (100 км), Львова (100 км), Луцька (100 км), Тернополя (90 км). Населення – близько 12 тис. чол., хоч до міста примикають села Бугаївка, Опарипси, Балки, Немирівка, Лев’ятин, що збільшує налюдненість його вулиць, базару і магазинів.

Перша письмова згадка про Радивилів (1564 рік) припадає на час, коли цей край ще входив до Великого князівства Литовського, але вже 1569 року він опинився в складі Польщі (Речі Посполитої), і містечко адміністративно потрапило до складу Кременецького повіту Волинського воєводства.

Давні часи донесли до нас мало відомостей про Радивилів, але знайдені при земляних роботах польські, чеські, німецькі монети XV–XVII ст. дають підстави стверджувати, що тут не бракувало зарубіжних гостей, велася міжнародна торгівля.

Важливий для Радивилова і всієї Радивилівщини час – роки Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, адже в 1649 і 1651 pоках під час переміщення військових селянсько-козацьких сил у нашому місті побували окремі загони і напевно ж поповнилися місцевими людьми.

Записи французького дипломата Ульріха фон Вердума (він був німцем за національністю), зроблені в щоденнику1672 році, дають такі відомості:  «…Через рівнину, на якій розташовані Броди, а далі через пагорб і гарний ялиновий ліс до Радзивилова одна миля. Це мале містечко також належить панові Конєцпольському. Розташоване в полі, оточене з усіх боків ялиновим лісом, на березі озера, утвореного малою річкою, яка тут протікає. У містечку є папський костьол і руська церква, але всього 50 чи 60 будинків. Але щоденно тут будуються за встановленою слободою… Укріплення складається із занедбаного земляного валу».

Укріплення було необхідне, адже епоха стояла вкрай неспокійна – вже в 1676 році містечко зазнало татарського набігу, що супроводжувався, як звичайно, грабежами, підпалами будівель, убивствами.

Не дивно, що ще й через сто літ, у 1775 pоці, в Радивилові налічувалося лише 146 будинків.

Ще одна віхова дата –  1795 pік. Правобережна Україна приєднана до Росії, причому на новій території імперії Радивилів опинився при самому краю – далі була Австрія. Містечко включили до Кременецького повіту (спочатку Волинського намісництва, потім Волинської губернії). Для розвитку Радивилова час настав відносно сприятливий: тут розташували прикордонні війська, була запроваджена митниця з приїжджим відповідним чиновництвом.

Радивилів був цілком сільськогосподарським. Однак нові політичні реалії сприяли й розвиткові деякої промисловості. Наприклад, у XIX столітті документи фіксують наявність 8-и мануфактур: шкіряної, 2-х цегельних, 3-х свічкових, вапняної і мануфактури гнутих меблів. Почали працювати швейні майстерні, налагодили навіть виробництво пива.

Важливий факт в історії Радивилова – Польське повстання 1863 року, яке однією зі своїх кривавих сутичок торкнулося міста, залишивши на кладовищі могили протиборствуючих вояків.

У 1866 p. містечку надали статус волосного центру, однак більше пожвавило його виробничо-торговельне життя те, що з 1870 року Радивилів став містом. Звідси – сплеск інтересу з боку комерсантів, збільшення чисельності єврейської громади. Більш як 160 дрібних магазинів та ларків створювали неабиякий колорит.

Так само до віхових слід віднести й рік 1873-й: тоді прокладання залізниці від Здолбунова дійшло до Радивилова, до самого кордону, а після того, як через два роки її сполучили з залізницею Австро-Угорщини в Бродах, було відкрито наскрізне залізничне сполучення.

Перша світова війна принесла руйнування, Радивилів багато разів переходив з рук у руки різних військових сил (австро-німецьких, російсько-більшовицьких, польських).  У роки Української революції в Радивилові побував «уряд на колесах» Симона Петлюри, чимало городян підтримали УНР.

Після включення частини Західної України до складу Польщі в місті діяли осередки КПЗУ, ОУН, «Просвіти», «Пласту» та інших партій і політичних організацій. Активістів поліція виловлювала і кидала у в’язниці.

З вересня 1939 року Радивилів, як і весь наш край, – у складі УРСР (яка, в свою чергу, була в складі СРСР). Наприкінці року місто стало районним центром Рівненської (Ровенської) області. Тоді ж була змінена назва міста. Період з 30 червня 1941 р. по 19 березня 1944 р. – один з найважчих в історії – у Червоноармійську господарювали  гітлерівські нацисти. Та радивилівці не корилися окупантам – вони йшли в ліси, в підпілля, творили загони УПА для боротьби.

Дуже трагічний для міста 1942 рік – неподалік від Радивилова на піщаних пагорбах, порослих молодим лісом, біля хутора Пороховня, було розстріляно близько трьох тисяч радивилівців – євреїв.

Чергова віха – 1944 рік. Бої в районі Червоноармійська точилися близько 4 місяців, тут загинули майже дві тисячі воїнів – представників різних народів. До кінця 40-х років у районі Радивилова йшли сутички загонів УПА з більшовицькими енкаведистами і військовими спецпідрозділами.

Після війни місто поетапно відбудоване, у 70 – 80-і роки тут велося значне житлове будівництво, з’явилися 5-поверхові житлові будинки, нові приміщення промислових підприємств і споживчої кооперації, районного будинку культури, лікарні, школи №2, дитячого садка, профтехучилища, готелю, автостанції. У місті з’явився історичний музей.

3-го березня 1993 року Постановою Верховної Ради України № 3044-XII місто Червоноармійськ перейменовано на Радивилів, а Червоноармійський район – на Радивилівський.

За роки незалежності України в Радивилові теж відбувалися зміни. У 2002 році було завершено спорудження об’їзної частини на автомагістралі Київ – Чоп, що вивільнило вулиці від великогабаритного транспорту. У 2007 році здійснено капітальний ремонт за європейськими стандартами залізничної станції Радивилів. У 2004 і 2014 роках виконано великі обсяги робіт з благоустрою центральної частини міста і асфальтування його вулиць.

Серед пам’ятників і пам’ятних місць Радивилова –  пам’ятники Тарасу Шевченку (біля будинку культури), герою війни Павлу Стрижаку (біля школи-ліцею); пам’ятник героям УПА і жертвам політичних репресій; меморіал Слави; меморіал біля хутора Пороховня – на місці знищення фашистами єврейського населення; пам’ятник Миколі Мужилку і Володимиру Стеценку, які загинули в афганській війні; пам’ятник учасникам ліквідації чорнобильської катастрофи; пам’ятник на братській могилі борців за незалежність України, які загинули в 1918 р; пам’ятник жертвам Голодомору 1932 – 1933 років в Україні…

У Радивилові діють 5 православних церков, 1 – греко-католицька, кілька молитовних будинків протестантських конфесій.

У Радивилові в різний час жили і працювали бібліограф Богдан  Боднарський, комерсант і меценат Мойсей Гінсбург, дипломат Микола Гірс, композитор Герман  Жуковський, історик Юрій Киричук, письменники Модест Левицький,  Петро  Козланюк, доктор історичних наук  Ігор Свєшніков, поет Григорій  Чубай та інші. У місті бували письменники Григорій Сковорода, Оноре де Бальзак, Іван Франко, Леся Українка, Ісаак Бабель, Улас Самчук; композитор Ференц Ліст; військові та політичні діячі Михайло Кутузов, Мирон Тарнавський, Симон Петлюра, Тарас Бульба-Боровець…

На кладовищі в Радивилові поховані українські герої наших днів  – учасники АТО на Сході України Андрій Бєлкін, Ігор Черняк та Владислав Шемуровський.

Історії міста присвячені книги Володимира Ящука «Радивилів. Краєзнавчі матеріали» (2004) і «Радивилів у перегуках віків» (2014).

Довідку підготував Володимир Ящук.